Михайло Алшибая: Моя улюблена колекція картин художників-нонконформістів

alsh1

Не можу сказати, що я збирав картини по якимось принципом. Часовий період був, звичайно, обмежений – «передвижники» мене не цікавили, авангард початку століття був недоступний, тому я збирав сучасне мистецтво. При цьому мене мало приваблювали роботи офіційних художників: речі, зроблені «на замовлення», іноді можуть бути прекрасними, але не в даному випадку – не ті були замовники. Так я прийшов до нонконформізму. Але й тут головним було щось таке, що я довго не міг для себе сформулювати і що, в кінцевому підсумку, визначало вибір. Мені подобалися речі дивні, незвичні, мені здавалося, що художник повинен створювати в роботах свій особливий світ, з домішкою, якщо завгодно, якоїсь «навіженки». Дійсно, кому цікавий психічно абсолютно нормальний художник?
купити картину на стіну – 093 874 – 91 – 64
Взагалі-то мотивом до збирання послужило не просто захоплення образотворчим мистецтвом і, боронь Боже, не снобістське бажання бути причетним до «вічних цінностей». Моє збиральництво носило, скоріше, дослідницький характер. Хотілося зрозуміти, що ж дійсно цінно в мистецтві, навіщо взагалі це робиться. Чому хтось, замість того щоб йти на завод і «виточувати деталі» або йти в операційну і робити операції, бере в руки «дитячі іграшки» – олівці, пензлі – і починає зображати щось на площині. У чому сенс мистецтва (прошу вибачення за пафос)? Чим видатні твори відрізняються від посередніх і взагалі ніяких?

Чи знайшов я відповіді на ці питання? Можу чесно відповісти – ні. Але щось, якісь невиразні здогади у мене все ж виникли в результаті мого більш ніж двадцятирічного експерименту. Звичайно, мистецтво – це гра. У той же час мистецтво – серйозна хвороба. І ось в цій болючій грі для мене прочинилися деякі сенси. Головний з них – мистецтво, за великим рахунком, займається питаннями життя і смерті. Тоді я для себе і сформулював «еклезіастіческій» підхід – мистецтво повинно нагадувати про смерть. Або про життя – адже це одне і те ж. Мистецтво, з моєї точки зору, аж ніяк не малювання картинок, більш-менш вдалих. Я взагалі майже виключив для себе всякі міркування про якість живопису. Мене хвилює інше – я шукаю речі, які нагадували б про тлінність цього світу, про його молекулярну, по суті, структуру, про швидкоплинність і крихкості життя, і тільки в зіставленні з цим ми можемо відчути його красу. Без смерті життя втратила б всякий сенс. Ось про це нам розповідають великі художники, використовуючи полотно і фарбу, папір і олівець.

Важливо, звичайно, як це робиться. Але тут «як» настільки пов’язано з самою наявністю смислів, що не варто про це й говорити.

Є, однак, ще більш важливе питання, і це, як мені сьогодні здається, ключ, що дозволяє відкрити дверцята. Найголовніше питання – «хто?». Хто стоїть за твором? Який масштаб цієї особистості? Чи довгий шлях, пройдений, прожитий автором? Адже мистецтво – це теж проживання, переживання, життя, яке обов’язково закінчиться.

alsh2