Кому ж належить колекція?

45 картин Реріхів зникли без сліду

rerix Н.К. Реріх. Перли шукань

Останнім часом справа про спадщину Реріхів часто обговорюється в пресі. “Парламентська газета” теж не могла залишитися осторонь. У N19 (від 3 лютого 2004 року) у матеріалі “Спадщина Реріхів стало яблуком розбрату” ми опублікували звернення відомих діячів науки і культури до Президента РФ з проханням про допомогу у відновленні прав на спадщину Міжнародного центру Реріхів. Однак справа з мертвої точки так і не зрушилася. Більше того, проблема все сильніше загострюється.
купити картину Львів – 067 785 – 19 – 00
Чотирнадцять років тому почалася боротьба між Міжнародним центром Реріхів (МЦР) та Міністерством культури за спадщину родини Реріхів. Весь цей час йшли суди да розгляди, але широкому розголосу справа не віддавалося. Цього року – напередодні 100-річчя Святослава Миколайовича Реріха – перший віце-президент МЦР, генеральний директор Музею імені Миколи Реріха Людмила Шапошникова зважилася щосили вдарити на сполох.

Початок конфлікту поклав інший ювілей – 100-річчя сходознавця і живописця Миколи Реріха в 1974 році. З нагоди круглої дати його син Святослав привіз з Індії (де проживала сім’я Реріхів) в СРСР 288 батьківських і своїх картин. По всій країні проходили виставки цих робіт, а по закінченні ювілейних заходів всі живописні полотна були залишені на піклування радянського Міністерства культури.

rerix2У 1990 році у своєму заповіті Святослав Миколайович ті самі 288 картин розпорядився передати створеному за його участі Радянському фонду Реріхів, пізніше перейменованому в Міжнародний центр Реріхів. Однак Міністерство культури так захопилося роллю опікуна, що віддавати чуже добро не захотіло. Не допомогло навіть звернення Святослава Реріха до тодішнього російському Президенту Борису Єльцину з проханням повернути МЦР “незаконно утримувані” картини. Єльцин наказав Мінкультури полотна віддати, але відомство розпорядження не виконало. Послалися на об’єктивну причину: садибний будинок Лопухіних, в якому розмістився МЦР, був в аварійному стані, перебувати в таких умовах картинам неможна. А тому на тимчасове зберігання роботи Реріхів передали спочатку Всесоюзному художньо-промисловому об’єднанню імені Вучетича, а потім Державному музею мистецтв народів Сходу.

У 1993 році помер Святослав Реріх, і спірні картини відразу ж націоналізували: тобто геть забувши про волю покійного, їх включили в державну частину музейного фонду. Та й сам Центр Реріхів разом з садибою Лопухіних хотіли перетворити у філію Музею Сходу. Працівники центру відбилися, відстояли свій статус недержавної громадської організації. Потім на власні гроші відреставрували садибу Лопухіних, створивши необхідні умови для зберігання колекції, і знову заговорили про повернення полотен. Але … до того часу колекція міцно зайняла місце у фондах Музею Сходу. Зауважте, саме у фондах, а не в експозиції. У виставкових залах Музею Сходу зараз представлено не більше 40 робіт Миколи та Святослава Реріхів.